Дощ ішов над селом від самого ранку, і сорок паперових ліхтарів висіли темні вздовж дороги на пагорб. Сквіртл сказав: — Мій брат Вупер піднімається сьогодні ввечері. Він ніколи не робив цього в темряві. Чармандер подивився на дорогу, потім на власний хвіст. Він поклав долоню на полум'я.
Чармандер вийшов до першого ліхтаря й підніс хвіст ближче. Крапля впала на полум'я, і воно зменшилося до намистинки. Він швидко відступив під навіс. — Ще один, — сказав він, дивлячись на довгий темний схил. — Ще тридцять дев'ять.
Тоді Сквіртл підійшов ззаду й нахилився просто над хвостом Чармандера. Дощ стікав тепер по панцирі Сквіртла. Так вони й пішли дорогою вгору, близенько один до одного, засвічуючи один ліхтар, а потім наступний. — Ще один, — казав Чармандер біля кожного стовпа, доки не лишилося жодного.
Нагорі дорога горіла золотом аж до гавані, і Вупер уже піднімався нею. Сквіртл побіг йому назустріч. Тоді спинився й обернувся, бо позаду нього хвіст Чармандера став маленькою помаранчевою намистинкою.
Сквіртл зняв найближчий ліхтар зі стовпа й підставив його низько, під хвіст Чармандера, від дощу. Намистинка виросла, вирівнялася і виросла ще. — Ще один, — сказав Сквіртл. Тоді Вупер узяв наступний ліхтар, і всі троє пішли додому вздовж сорока теплих вогників.
