На гірській дорозі було одне вузьке місце, і Снорлакс спав упоперек усього того місця. Джиглипаф подивилася вгору, а тоді ще вище. — Завеликий, щоб зрушити, — сказала вона. Поруч Маріп сказав: — Але я маю бути вдома до ліхтарів.
Джиглипаф уміла одну-єдину річ, тож вона її зробила. Набрала повні груди повітря й заспівала свою повільну, круглу пісню. Снорлакс захропів іще глибше, ніж раніше, а в Маріпа очі заплющилися наполовину. Джиглипаф затулила собі рота обома руками.
Тоді вона перестала співати й набрала те саме повітря знову. Цього разу вона його затримала. Джиглипаф надулася кругла, як кулька, і піднялася з дороги, а Маріп ухопився за її ноги. Снорлакс був завеликий, щоб зрушити, тож вони перелетіли понад ним.
У селі ліхтарі вже горіли, і Маріп був удома. Джиглипаф стала біля брами й озирнулася на темний хребет. — Снорлакс прокинеться в темряві, — сказала вона, — і нікого поруч не буде. Тоді вона розвернулася й пішла дорогою назад угору.
Джиглипаф сіла біля вуха Снорлакса й цього разу заспівала повільну пісню навмисне. Його хропіння стало м'яким і рівним, наче вода. Маріп піднявся дорогою слідом за нею й став близенько, і маленький вогник на його хвості світив на перевалі цілу ніч. Снорлакс був завеликий, щоб зрушити, тож вони самі зрушили до нього.
