Сонце почало сідати над грибним селищем, коли Тіллі почула знайомий важкий стукіт у крихітні дерев'яні двері. Вона швидко видерлася по вкритій мохом драбині з таємної печери до тісного передпокою вгорі. Це були її мама й тато, які виглядали дуже втомленими після довгого робочого дня на Листяній фабриці.
«Ох, моя бідна Тіллі», — зітхнула мама, протискуючи свій великий плямистий панцир крізь вузьку раму. «Мені так шкода, що тобі доводиться цілий тиждень жити в цій крихітній печериці». Тато спробував зайти всередину, але випадково вдарився головою об низьку полицю.
Тіллі лише посміхнулася і поправила жовту стрічку на голові. «Тут зовсім не тісно!» — весело прощебетала вона. «Треба просто знати, на яку рухому мостину натиснути!»
Вона тупнула ногою, і раптом підлога розчинилася, відкриваючи сяючу, вкриту мохом гірку. Мама від шоку впустила кошик, а очі тата округлилися від подиву. «Тримайтеся міцніше!» — крикнула Тіллі, стрибаючи всередину.
Шух! Уся родина з’їхала вниз по спіральному жолобу, занурюючись глибоко під землю повз сяюче коріння та мерехтливі камені. Вони м’яко приземлилися на велетенську пружну помаранчеву губку, яка пахла свіжим дощем.
Мама й тато ахнули, розглядаючи кришталеву стелю та підземні струмки. Але найбільший сюрприз чекав на них прямо біля іскристого басейну. Величезний синій равлик у краватці-метелику повільно повз до них.
«Добрий вечір», — сказав равлик глибоким повільним голосом, тримаючи на панцирі тацю з печивом із водоростей. «Ми на вас чекали». Тіллі обійняла своїх здивованих батьків, щаслива поділитися таємницею про чарівного дворецького, який дістався разом із будинком.
