Іві запросила Пікачу ночувати у своїй клуні. Угорі, на горищі, було ліжко із сіна для двох. Пікачу торкнув його пальцем. — У мене вдома не так, — сказав він. — Моє ліжко гладеньке.
Сіно кололо спину. Пікачу пустив іскру, щоб його приплюснути. Пуф! Сіно розлетілося на всі боки, а Іві стала кругла й пухнаста, мов кульбабка.
Іві принесла йому свою подушку — мішок вівса. Мішок шарудів. — У мене вдома не так, — сказав Пікачу. — Моя подушка м'якенька. Іві мовчки відсунула мішок у куток.
Клуня казала: рип. Вітер казав: фу-у-у. Угорі, на балці, Хутхут казав: пу-гу, пу-гу. — У мене вдома не так, — сказав Пікачу. — У мене вдома тихо.
Іві вже не мала чого принести. Пікачу склав свою ковдру й пішов до драбини. — Я йду додому, — сказав він. Іві не просила його лишитися.
Іві тричі крутнулася в сіні й згорнулася бубликом. Посередині лишила ямку. — У мене вдома сплять так, — сказала вона, — купкою. Ямка була якраз завбільшки з Пікачу.
Пікачу спустився на один щабель. Піднявся на два. Заліз у ямку, а Іві прикрила йому носа хвостом. Сіно вже не кололо. Рип і фу-у-у лунали десь далеко-далеко. І вони обоє заснули.
Уранці Пікачу повернувся додому з билинкою сіна на вусі. Тієї ночі його ліжко було гладеньке. Його подушка була м'якенька. Було дуже-дуже тихо.
Пікачу крутнувся раз. Крутнувся ще раз. Згорнувся бубликом сам, але посередині нікого не було. — У мене вдома не так, — тихенько сказав він.
Тук-тук. На порозі стояла Іві із сіном на хвості. Вона глянула на гладеньке ліжко й на м'якеньку подушку. — У мене вдома не так, — сказала Іві. Тричі крутнулася, лишила ямку, і відтоді так було в обох домівках.
