Бульбазавр поливав свій город, рослинку за рослинкою. — Полуниці вже є? — спитав Пікачу. — Помалу-помалу, — сказав Бульбазавр. Пікачу пробіг три кола довкола городу. Коли він повернувся, ніщо не підросло.
— Я піду ще по воду, — сказав Бульбазавр. — Пильнуй город. Щоб ніхто не з'їв ані листочка. Пікачу став у хвіртці, нашорошив вуха й наготував щічки.
Хрум, хрум. У найбільшому салаті була дірка, а в дірці — зелена мордочка. — Мене звати Міга, — сказала Катерпі з повним ротом.
Пікачу бігцем відніс її аж за паркан. Повернувся, як блискавка, і сів вартувати. Аж незабаром: хрум, хрум. Помалу-помалу Міга приповзла назад.
Пікачу засвітив щічки. Міга не сховалася. — Мені треба дуже-дуже багато їсти, — сказала вона. — Я зроблю одну дуже важку річ, і мені потрібні сили. Пікачу погасив іскри.
Пікачу провів хвостом риску на землі. — Цей рядок салату твій, — сказав він. — А решта ні. Міга з'їла свій рядок листок за листком. Помалу-помалу вона стала кругленька.
Бульбазавр повернувся й побачив рядок, увесь у дірках. Глянув на Пікачу. Глянув на Мігу, яка вже не вміщалася на листку. Нічого не сказав. Полив і той рядок.
Одного ранку Міги не було. Під листком висів зелений кокон, тихо-тихо. Пікачу сів під ним і не пробіг жодного кола. — Вже? — щодня питав Бульбазавр. — Помалу-помалу, — казав Пікачу.
А одного ранку кокон був порожній. Над городом літала Міга, з двома новими білими крилами. Тепер вона була Баттерфрі. Вона літала від квітки до квітки, над усіма рядками.
Де Міга сідала, квітка ставала полуницею. Помалу-помалу город став червоний. Першу полуницю поділили на трьох. І Пікачу їв свій шматочок дуже-дуже повільно.
