Луна, маленький ліхтарик, жила на затишній полиці в невеликому будиночку. Щоночі вона м'яко світилася, допомагаючи Мії читати казки на ніч. Одного вечора сильний порив вітру загасив світло в усьому селі.

Мія обережно взяла Луну і прошепотіла: «Давай допоможемо». Разом вони вийшли надвір, де вулиці здавалися темними й тихими. Тепле світло Луни малювало маленьке золоте коло на стежці.

Вони зустріли цуценя, яке не могло знайти свій дім і трохи тремтіло. «Йди за моїм сяйвом», — сказала Луна, засвітившись яскравіше, але так, щоб не засліплювати очі. Цуценя замахало хвостиком і пішло поруч із Мією.