Заєць Фен обганяв будь-кого до старого дуба й назад. Він казав це щоранку. Черепаха Отто сказала, що спробує, і вся лука зійшлася дивитися.
Фен рвонув так швидко, що стокротки пригнулися. Отто ставив одну ногу, потім другу. Коли він дійшов до каменя посередині, Фен уже спав у затінку.
Отто минув дуб. Минув Фена, який навіть не ворухнувся. Одна нога, потім друга, і Отто перетнув лінію, поки вся лука гукала.
Але гукати перестали, і всі розійшлися обідати. Отто стояв на порожньому полі. Тоді він розвернувся й пішов увесь шлях назад до дуба.
— Фене, — сказав він. — Прокидайся. Усі вже пішли. Фен потер очі й подивився на порожню доріжку. Тоді вони вдвох рушили додому, одна нога, потім друга.
